Шахтарські виступи на західній Україні

Частина інтелігенції другої половини 20-го сторіччя повірила в «інформаційне», «постіндустріальне» суспільство – і багатьом її представникам це дало привід казати: мовляв, ми тепер не залежимо від робітників, ми – всередині іншої, «більш розвинутої» цивілізації. Хоча вугілля (без якого не буде електроенергії, а тому не будуть і працювати комп’ютери та електронні ЗМІ – основа постіндустріального світу) віртуальним не стало – і його, як і раніше, добувають шахтарі, заробляючи собі важкі хвороби та сотнями гинучи в обвалах та вибухах. Мільйони людей забезпечують вони світлом та теплом.

Економічна криза в Україні дедалі поглиблюється. Ціни та тарифи ростуть, зарплати не виплачуються, підприємства закриваються, працівників масово викидають на вулицю. Шахтарі Львівської та Волинської областей останні місяці живуть від однієї акції протесту до іншої.

Минулого вівторка вранці червоноградські шахтарі вирішили призупинити акцію протесту і повернутися до роботи. На Вічевій площі міста Червоноград Львівської області технічний директор та перший заступник генерального директора ДП «Львіввугілля» Олег Акімов оголосив: «На рахунки поступили кошти і сьогодні заборгованість за грудень буде погашено. За кілька годин гроші вже надійдуть на особові рахунки шахтарів». Також керівництво пообіцяло, що після цього до кінця тижня погасять заборгованість із зарплат за січень. Поки що шахтарі продовжують роботу (https://vk.com/wall-22093079_5291). Сьогодні 17 березня у сесійній залі Червоноградської міської ради відбулась зустріч шахтарських активістів, робочої групи щодо вирішення питання повного погашення заборгованості із заробітної плати та інших проблем.

В ході зустрічі заступник генерального директора ДП «Львіввугілля» Олег Акімов, прояснив хід вирішення нагальних питань шахтарів. Також, зі слів О. Акімова, заборгованість із заробітної плати, як і обіцяно має бути погашена у попередньо домовлені строки. Кошти на заробітну плату (за січень, лютий) мають бути передбачені у державному бюджеті. Вирішуються проблеми на ПАТ «Львівська вугільна компанія» та проводяться правоохоронними органами відповідні перевірки на ДП «Львіввугілля» за наслідками яких будуть прийняті відповідні рішення. Вирішенням проблем активно займаються народні депутати та голова Львівської ОДА. Наступна зустріч має відбутися цієї п`ятниці о 16 годині, в приміщенні сесійної зали міської ради, на якій обговорюватимуть подальші дії, котрі залежать від виконання обіцяного погашення заборгованості (https://vk.com/wall-60860597_7918).

Перше, що привертає увагу в роботі робочої групи з цих питань – це те, що керівництво хоче розмовляти не з самими робітниками, а лише з тими, хто виступає від їх імені. Навіть якби не було профспілок, воно б все одно вимагало, щоб вони вибрали собі делегатів і висунули їх на переговори. Але робітникам з ним потрібно розмовляти, зібравшись всім разом. Поодиноких представників набагато легше обдурити чи залякати, ніж цілий колектив. Керівництву вигідно, щоб кожен з шахтарів думав лише про себе. Але практика показує: якщо будешь думати тільки про себе, страйк приречений на провал.

Поступово шахтарі все більше переконуються: нема чого сподіватися на допомогу київських чиновників, на захист з боку профспілкових чинуш, на підтримку великих буржуазних ЗМІ. Нема чого розраховувати на розуміння та доброту хазяїв життя. Всі вони живуть добре саме тому, що бідняки живуть погано. Їх багатство – за рахунок бідності таких як ми. Тому вони – вороги робітників. Не просити їх треба, а вчитися брати їх за горло. Це – класова боротьба. У багатих влада і гроші, їм служать преса та міліція, їм прислужують профспілкові бюрократи. Сила трударів – у спільній та дружній дії, у кількості, рішучості і згуртованості.

Один з протестуючих написав з цього приводу:

«виникає питання - чому не перекрити дорогу львів — рава-руська в селі сопошин?????????? щоб всі відчули, що дорога перекрита, а не тільки жителі червонограда і сокаля!!! щоб відчув це львів!!!!!!! щоб знали що ми не будемо іти на їх поводку!!!!!!!! ось тоді я думаю нас би замітили набагато швидше і відповідно б реакція була б такаж!!! а так наші профспілки ( можливо яким теж щось перепало) вирішили дотримати те, що пообіцяли 3.03 "кардинальні дії" які то нафік кардинальні дії - більше схоже на утримання людей від справжніх кардинальних дій!!!!!!!!!! ось і зробіть висновок - хто є наші профспілки???? чи їм це потрібно?? і на сам перед чи їм це вигідно??????????????». 

Повністю вірно – навіть нічого добавити.

Причому стояли на червоноградській площі лише самі робітники. Профспілкове, інженерно-технічне та інше керівництво участі не брало. «Вони як сироти на тій площі», - писали з приводу цього у коментарях в червоноградській спільноті «Шахтарське місто». Профспілкові лідери більше хвилюються не про розвиток шахтарської боротьби, а навпаки про те, щоб вона не вийшла за межі встановлених правлячим класом рамок, щоб не стала небезпечною для нього, для чого відволікають протестуючих на ведення переговорів, написання листів та інші марні речі - адже профспілки для того і існують, щоб тримати працівників у підкоренні хазяївам. Там же повідомляється, що ніяких офіційних дозволів на страйк теж немає, всі страйкуючі будуть мати прогули. І все більше учасників страйків вже розуміють, що співчування та підтримки слід шукати не в тих, хто наверху, а в тих, хто так само внизу – у інших трудящих. Так, у тій же спільноті тоді ж було опубліковано ось такий матеріал – публікуємо скорочено, але основні моменти заслуговують на увагу:

«Шахтарям вчора знову дали по морді, отими кількома відсотками чесно заробленими, тепер копійками... і женуть в шахту. І знову обіцяють на слідуючому тижні щось кинути... як жебракам.

Дуже сумно і соромно бачити приниження людини. Гонитва шахтарів за п.Пиляєм, примус писати заяви...Люди мусять мати роз"яснення що і як робити. Страйк повинний бути організованим.

Важливим моментом підтримки шахтарського страйку є їхні родини. Жінки шахтарських родин мусять спільно зі своїми чоловіками, допомагати проводити акції шахтарського протесту. Це є першою запорукою порядку і організованності протестів.

Поряд з тим, створити спільноту шахтарських матерів і жінок. Тільки жінки здатні привести своїх шахтарів до позитивного вирішення наболілих питань у гірників. І ніякі "акімови" тоді не зможуть закрити рота людям.

Активно "зарухалося" ДП "Львіввугілля", щоб зберегти свої теплі затишні місця. Вони беруть в свої руки контроль за протестами шахтарів, проводять засідання та виступи на площі міста...Де були ви раніше, горе-вожді?

Когось купляють, когось дурять. Людей "зомбують" своїми "громадськими поглядами".

Що далі? Чи відкриють люди очі на блуд і брехню, які навіюють місцеві керівники за вказівками мужів з Києва, для стабілізації порядку в м.Червонограді.

Чисельність адміністрації ДП "Львівугілля" має скоротитися до мінімума, де переважна більшість посад займають пенсіонери-регресники з "крутими" зарплатами та щомісячним преміюванням раніше... о, як вони зараз бояться нас і нашого гніву!.

Тільки не треба нам боятися, потрібно діяти. Вони однозначно бояться шахтарського спротиву, наших рідних і знайомих - бухгалтерів, лікарів, вчителів. Нам буде страшно говорити і боляче терпіти коли не знаєш що буде завтра, вони будуть тиснути і залякувати - не здаватися!

В один момент це "сухе, трухляве гілля" відпаде з дерева, яке знову буде готове цвісти і приносити рясні плоди.....

(https://vk.com/wall288207068_1066).

Найбільшу готовність піти на поступки вугільні монархи проявили коли серед протестувальників почали поширюватися наміри перейти до радикальних дій - зокрема, почати блокувати прикордонні пункти пропуску. У переговорах з виплаті боргів по зарплаті, здається, намітився деякий прогрес – тому гірники Червонограду і продовжують працювати вже тиждень (хоча до сьогодняшнього дня з ними так повністю і не розрахувалися навіть за грудень, виділені на погашення заборгованості 240 млн гривень були переведені на рахунок проблемного банку "Київська Русь", і мабуть скоро страйк продовжиться).

Надамо слово ще одному страйкареві:

"Вас розвели як лохів а ви вважаєте що ви чогось добились... Їдьте всі в Киїхв і заблокуйте міністерство чи принаймі львіввугілля до того часу, поки вам повністюне погасять зп. Ваша ціль - міністр, але ви і його разу влаштуєте цирк, тому вас розводили, розводять у будуть розводити."

А згадаємо, як було в січні на «Київпастрансі»: можна було скільки завгодно писати листи зі скаргами та стояти з транспарантами, але гроші на виплату зарплат знайшлись тільки після того, як частина працівників не вийшла на роботу і об’явила, що у випадку невиконання їх вимог зупиниться весь громадський транспорт столиці. Навіть здійсювати погрозу не знадобилось – керівництво відразу прокинулося. А поки робітничі виступи проходять в межах встановлених ним правил – вони не представляють для нього ніякої небезпеки і на них ніхто не звертає уваги.

 «Протести і страйки посилюватимуться, – попереджає «незалежний» профбюрократ від БЮТ Михайло Волинець, розповідаючи про шахтарські виступи на заході України. – Добре, що профспілки ще беруть на себе відповідальність за проведення акцій протесту. Але у них вже не вистачає коштів, бо через невиплату зарплат не надходять внески. Тож, вони можуть брати на себе відповідальність за протести і керівництво ними тільки на місцях. А якщо профспілки цього не зможуть робити, почнуться стихійні масові акції» (http://npgu.net/novosti/1600-ukrajinski-shakhti-sogod..). Але що погано для таких як він, хто багатіє за рахунок профспілкових зборів та корупційних угод, то добре для нас, простих трудяг, яким нема на кого розраховувати у відстоюванні своїх інтересів крім як на самих себе. Хоча влада називає «провокацією» та «рукою Кремля» будь-які соціальні виступи, проте вона боїться їх ще більше, ніж справжніх російських терористів та агентів. Настільки, що навіть за просте проведення мітингів та перекриття доріг карає мобілізацією на фронт (прямо як в часи Тараса Шевченка, коли поміщики відправляли в солдати непокірних кріпаків). Ось що, наприклад, розповів червоноградський шахтар Віталій на мітингу у Києві, де в нього взяв інтерв’ю провладний псевдолівий ресурс «Нова Іскра»:

- Чи були репресії до робітників?

 - Боротьба з нашою активністю – то є повістки в зону АТО.

За два тижні було видано 400 повісток шахтарям. В Нововолинську на три шахти дали аж 800 повіток, це спеціально, щоб люди активно не виступали проти влади. А як можна йти воювати, коли діти залишаються без грошей. Який може бути патріотизм, якщо родина голодна. Ми самі за свої гроші забезпечуємо свої товаришів, які воюють в АТО, скидаємось по 100 грн., на кожній шахті.

- І так всюди?

- Так, звичайно. Більше того, людям на шахтах не видають гроші на лікарняні. А все через оборудки начальника. Всі наші гроші перевили на рахунки Надра банку, який вже закритий. Тому лікарняних ми не бачимо. Щоб влаштуватись робітником в шахту, на лопату, директори від робітника вимагають до 4000 доларів хабара. На наших шахтах дирекція на металобрухт розбирає робоче обладнання, двигуни. Душа болить, бо це обладнання коштує мільйони, його ще можна використовувати, а вони його на металобрухт. І так всюди.

- Що будете робити, якщо влада не піде на вимоги шахтарів?

- Якщо наші вимоги не виконають, ми їдемо додому і починаємо більш радикальні акції. Будемо перекривати таможні, магістралі, дороги. Зараз ми приїхали на один день, бо немає коштів на довший час. Ми і так вже всі виснажені. Доїдемо додому і там продовжуватимемо боротьбу.

Нам відступати нікуди. Ось як без грошей платити за світло? Навіть нема в кого позичити, бо всі шахтарі. У нас зарплату не піднімають вже більше ніж рік. Навіть до тої суми, що положено не дотягує. А у директорів гроші є, на нові машини. Як може бути, що за два роки керування шахтою людина міняє по дві машини, ремонти поробили в своїх дорогих будинках, ходять в дорогому одязі. Хати ці будуються за рахунок шахтарів, і руками шахтарів (http://novaiskra.org.ua/?p=1884).

 І дійсно: що отримають від війни шахтарі та ті, на кого вони працюють? Ті, хто наживається на неоплаченій вартості результатів їх праці, примножать або принаймні збережуть свої мільйонні статки та теплі крісла у владних кабінетах. Ті, хто гне на них спину – в кращому випадку, повернуться до тієї ж важкої праці та напівголодного існування (звісно, якщо взагалі повернуться живими та неушкодженими), а цілком можливо, що й повертатися не буде куди – шахти будуть приватизовані та роздерибанені, містечок та селищ не стане, і єдиним способом вижити стане трудова міграція. І чим це відрізняється від того, що твориться з протилежного боку лінії фронту?

Також інтернетом поширювалася інформація про те, що чи то «Правий сектор», чи то «УНА-УНСО» відправили на місце проведення мітингу своїх бойовиків з відповідними шевронами. Навіть повідомлялось, що вони хочуть пропустити на підприємство директора, звільненого внаслідок шахтарських виступів, і шахтарі відправили представників на оборону приміщення. Втім, самі націоналісти відхрестилися від цього - але і про підтримку гірників теж нічого не заявили. Це заява місцевих активістів УНСО з цього приводу: https://vk.com/wall-15024620_460. А ось і місцеві правосеки пишуть: «Чутки про те, що наші активісти мали чи мають намір брати участь у відповідних масових акціях не відповідають дійсності» (https://vk.com/wall-35255335_2471). Тобто усунутий з посади директор, пов'язаний з регіоналами, їх не влаштовує, новий кандидат на цю посаду - також колишній регіонал, але і соціальна боротьба, звісно, теж не потрібна (а основні вимоги страйкарів мають саме соціальний характер - не закривати шахти та виплатити борги по зарплаті, висунута ж профспілкою вимога призначити Олега Акімова на посаду гендиректора не лише не є головною в протестах, але й відверто заважає їх вести: претендент на місце гендиректора вже сьогодні запропонував шахтарям припинити страйкувати). От якби кандидатом на посаду гендиректора «Львіввугілля» був хтось з їх людей - тоді була б зовсім інша справа. Та й дивно було б, якби добровільні охоронні загони капіталу та держави встали на бік тих, кого ця ж держава та ці ж капіталісти зараз викидають за межу виживання - зараз же все ж повинно бути спрямоване на захист надприбутків грошових мішків та територіальної цілісності їх володінь. Щоправда, в своїй заяві УНСОвці згадують, що вони підтримували протестуючих у часи Кучми (мовляв, ви не подумайте, ми не знаряддя в руках хазяїв життя!) – але це нічим не відрізняється від аргументів російських сталіністів, які підтримали чорносотенну вакханалію на Донбасі, але не погоджуються, коли їх називають путинськими підстилками – «як же так, ми 15 років тому проти війни в Чечні виступали та військові злочини російських військ викривали, які ж ми прибічники Путіна?!»

 До речі, що стосується Донбасу. Там все те ж саме, що і у нас: мобілізація, безробіття, стрімке зростання цін, розруха і голод. Що під українською владою, що під самопроголошеними «молодими республіками» ми бачимо один з найяскравіших прикладів того, що робиться зараз зі світовою економікою. Справа в тому, що капітал повинен весь час зростати – а рости капіталізму вже нікуди, світові ринки переповнені товаром, і ніж вкладати гроші у розвиток виробництва, вигідніше закрити підприємство, порізати обладнання на металобрухт та продати приміщення (і це не лише веде до знищення вугільної промисловості, а й тормозить впровадження альтернативних джерел енергії, внаслідок чого шахтарі вимушені ставати безробітними чи трудовими імігрантами). Подолати спільні проблеми робітники Донбасу та решти України можуть лише спільною боротьбою – а тому нам нема чого ділити і нема за що стріляти один в одного. В Росії вугільну промисловість розвалили без війни. Гарний приклад – Ростовська область, яка раніше була регіоном шахтарської слави, а нині більше схожа на мертву зону, відому в першу чергу таборами для підготовки білогвардійських бойовиків. Якщо донбаські трударі не прокинуться, те ж саме чекатиме і їх (http://uainfo.org/blognews/512521-terroristy-iz-dnr-planiruyut-zakryt-ryad-shaht-bloger.html). Тому пора їм брати приклад з бідняків західної (та не лише західної) України – як мінімум, саботувати мобілізацію до проросійських банд, перешкоджати розграбуванню і знищенню підприємств та не піддаватися на залякування з боку білобандитських властей за відмову виходити на роботу.

 

У підсумку можна сказати от що. Якщо шахтарі доб'ються видачі затриманої їм зарплати – це дуже добре. Але чи не говорить цей факт про те, що в експлуататорському суспільстві навіть зарплату, належну робітникові за встановленими самим же правлячим класом законами, треба вибивати страйком? Чи не говорить це про те, що весь цей лад докорінно несправедливий? Так, говорить – і його треба замінити іншим, де не буде капіталістів та чиновників, де виробництво та результати праці будуть в руках самих трудящих, де всі управлінські рішення будуть прийматися без начальників та наглядачів загальними зборами за місцем роботи та проживання, а виробництво буде вестися заради потреб населення, а не заради прибутків власників. І досягти цього можна лише одним шляхом – шляхом насильницьким та протизаконним, шляхом підготовки та здійснення соціальної революції. Тому закінчимо цю статтю словами одного з учасників шахтарської спільноти: "Сила народу більш сильніша ніж начальства. Так що будьмо сильними і розумними. Все в нас буде...."